Історія руської лазні

Історія руської лазні, напевно, набагато глибша, ніж ми можемо собі це уявити. Чомусь багато хто недооцінює цивілізованість руського народу, вважаючи, що вся його історія при найближчому розгляді виявляється справжнісіньким літописом дикості та відсталості.

Як же вони помиляються, ці скептики! Насправді руська лазня – чи не найдавніша, оскільки її виникнення відноситься приблизно до того ж періоду, що й саме зародження племені слов'ян! Ще й писемності як отакої не було, а ми вже бачимо в усній народній творчості згадування про лазню та її цілющу силу.

Адже в банній процедурі як би зливаються воєдино дві найбільш сильні природні стихії – вогонь та вода. Стародавні слов'яни, як відомо, були язичниками за своїм віруванням і поклонялися самим різним богам. І найбільш «сильними», отже, найбільш шанованими були бог сонця та вогню і богиня дощу й води. Поєднуючи дві ці сили під час банної процедури, древні слов'яни як би залучали їх на свій бік і таким чином переймали частину їхньої могутності. Язичницьке свято Івана-Купали теж, до речі, йде корінням в глиб древніх слов'янських вірувань. Стрибаючи через вогонь, наші далекі предки намагалися «спалити» зло та хвороби, очистити свою душу. А нічні купання в річці або озері уособлювали єднання з матінкою-природою та прилучення до її життєвих сил.

Практично у всіх билинах та переказах ми можемо помітити відголоски древніх вірувань у цілющу та очисну силу води. Наші предки знали, що здоров'я пов'язане з чистотою. Виниклі з таких «смутних припущень» оповіді про «мертву» та « живу» воду розповідають про те, що чиста «жива» вода має цілющу силу. Баня вважалася берегинею «живої» води та здоров'я, оскільки вона як би підсилювала й направляла життєву енергію людини в потрібне русло.

Баня спочатку вважалася символом подолання всього поганого, що може оточувати людини в земному житті, а в пізніший час вона стала уособленням дружності та домашнього осередку. У руських казках Іванушка вимагає від Баби-Яги спочатку попарити його в лазні, нагодувати, напоїти та й спати укласти, а потім вже розпитування вести. Ці уявлення про гостинність збереглися в селах аж до наших днів, і зараз гостю, що постукав у будинок, в першу чергу запропонують попаритися в лазні, а потім запропонують стіл й ліжко. Лазня в житті руської людини завжди мала настільки важливу роль, що в давніх літописах XI-XII століть, в яких розповідається про норови «русичів», часто-густо ми знаходимо згадки про «мильні».

Бані називалися «мильнями», «мовницями», «мов’ю», «влазнями» та «мовнями». Ще в договорі з Візантією (відноситься до 907 року) русичі спеціально обмовляли, що руські посли, що прибули до Константинополю, будуть «творити мовь» коли тільки захочуть. Бані згадуються і в «Повісті минулих літ» (945 рік), і в статуті Києво-Печерського монастиря (966 рік). У ті давні часи ченці Києво-Печерської лаври були дуже добре обізнані в питаннях медицини, оскільки вони мали можливість читати праці давньогрецьких медиків, а саме грецька медицина вперше звернула увагу на користь парної лазні.

Прагнучи перевірити отримані відомості, ченці стали будувати лазні та спостерігати за тим цілющим ефектом, який вони виробляли на хворих й «стражденних». Коли лікувальні властивості лазень були повністю підтверджені, при лазнях стали влаштовувати щось на зразок лікарень, і такі лазні називалися вже «закладами для нездатних». Це були, ймовірно, найперші лікарні на Русі. Руську лазню не зрівняти ні з європейськими, ні з азіатськими купальнями. Руська лазня на відміну від них набагато сильніше впливає своїм жаром. Неодмінний атрибут руської лазні – березовий віник – хльостає розпалені тіла у всю міць. Здається, що це не лазня, а тортури.

Так і думали в усі часи іноземці, що потрапили в справжню руську лазню. У парній під ударами віників їм здавалося, що «смерть їх прийшла і стоїть на порозі». А от після баньки іноземці відзначали, що почуваються чудово. Дивовижні, гострі відчуття, пов'язані з руською лазнею, залишаються назавжди в пам'яті чужинців. Слава про руську лазню-цілительку поширюється по всьому світу. У багатьох зарубіжних книгах давнини і наших днів мандрівники діляться своїми враженнями про Росію. А хіба можна зрозуміти руський характер, не побувавши в руській лазні? Руські лазні своєю цілющою силою завоювали любов багатьох людей за межами нашої країни. Шанувальники руських бань будують їх і у Франції, і в Америці. Потрапивши до Канади, наш співвітчизник може відвести душу в Сандуновських лазнях.

Вони побудовані за прототипом Сандуновських лазень в Москві. Притяжна сила та цілюща здатність руських бань загальновизнані. В одному із стародавніх арабських рукописів зберігся спогад одного мандрівника, який побував на Русі та попарився в лазні. З цього джерела стало відомо, як наші предки влаштовували лазні: «... Вони будували дерев'яний будинок невеликий за розмірами. У ньому було тільки одне невелике віконце, яке розташовувалося ближче до стелі. Всі щілини між колодами конопатили деревною смолою, змішаною з лісовим мохом. В одному з кутів хати знаходиться вогняний осередок, обкладений камінням. Також в лазні була велика бочка з водою. Коли вогнище розгорається, каміння оббризкують водою, а двері та вікно закупорюють.»

Руська лазня вражала уяву іноземців, які звикли до купалень з теплою водою. Тому росіяни, які після обпалюючої баньки пірнали в ополонку, бачилися чужинцям богатирями. Устрій лазень не перетерплював ніяких змін протягом довгого часу, залишився він таким і донині. Ідея-то залишилася колишньою, але ось її втілення змінилося. Спочатку лазні представляли собою невелику дерев'яну хатинку, зрубану з цілісних колод. Баньки намагалися ставити біля водойм, щоб не зазнавати труднощів з водою. Внутрішній устрій лазні такий: приблизно третину всього приміщення займає піч-кам'янка. Внизу розпалюється вогонь, що нагріває покладене зверху каміння, а також опалює приміщення лазні. Коли каміння розжариться, вогонь гасять, трубу закривають заслінкою й паряться, поливаючи каміння водою, щоб утворювалася пара.

Паряться, підіймаючись на полиці (наголос на другий склад), які представляють собою щось на зразок сходів з чотирма-п'ятьма широкими сходинками. Чим вище на полицю забирається людина, тим більш спекотний й «добрячий» пар. На останній полиці, майже під стелею, ризикують паритися тільки найбільш витриваліші й міцні парильники, яким байдужа 100-градусна спека.

Це так звана біла лазня. Спочатку її будували тільки з колод, але потім з'явилися лазні з цегли. Перша згадка про цегляну лазню ми знаходимо в літописі 1090, а побудована вона була в місті Переяславі.

Якщо є біла лазня, то, звичайно, повинна бути й лазня чорна, – скажуть уважні читачі й будуть абсолютно праві! Була така лазня. Спочатку, ще до появи білих лазень, руський народ століттями топив баньки по-чорному. Справжніх знавців такої лазні зараз залишилося мало, але ця ідея не згасає. Досить широко поширена помилка, що паритися по-чорному – це задихатися від кіптяви й гару в маленькій кімнаті біля відкритої печі. З тих, хто так вважає, немає жодної людини, яка на власному досвіді випробувала, що таке чорна лазня.

Боятися того, що паритися по-чорному скоро перестануть зовсім, не слід. По всій Московії багато місць, де перевага віддається споконвічно руській традиції. Лазні в селах Середнього Уралу, Західного Сибіру та інших місцях побудовані відповідно до заповітів предків, які знали толк в справжній лазні. Там кажуть: «Чорна лазня дочиста відмиє».

Так у чому ж відмінність чорною лазні від білої? Тільки в способі опалення приміщення. Адже сам будиночок (як під білу, так і під чорну баню) вибудовувався однаково і був дуже невеликим. У ньому було всього лише дві маленькі кімнати з досить низькою стелею. Висота стелі відповідала росту дорослого чоловіка. Невеликі розміри лазні дозволяли як слід її протопити. Головна відмінність лазні, яка топиться по-чорному, від всіх інших – це відсутність димоходу.

Двері в лазню робилися дуже міцними, без щілин. Для того щоб вона щільно закривалася і не було протягу, перед дверима робили дерев'яний приступок. Перша кімната цього будинку-лазні називається передбанником. Його обладнали з максимумом зручностей. У передбаннику стояла лавка й вішалка для одягу. Передбанник за розмірами значно менше самої лазні, від якої його відділяла тонка дерев'яна перегородка. Таку перегородку вважали за краще робити з липи або сосни. У перегородці зроблені двері, які щільно закривалися, перешкоджаючи тим самим проникненню диму й пари в передбанник.

В одному з кутів лазні знаходилась піч, на якій лежали великі круглі камені-валуни. Поруч з піччю стояла діжка з великим запасом води. У лазні було одне маленьке віконце, і воно розташовувалося над пічкою. Таким чином, баньку можна було провітрювати за потребою. Як вже говорилося, піч у чорній лазні була без труби, так що дим і кіптява надходили безпосередньо до парної. Звичайно, після першої ж спроби затопити лазню таким способом стіни й стеля парної ставали закопченими, і кіптява ця абсолютно не піддавалася видаленню. От за цей чорний колір стін і стелі стали лазню називати чорною. Після того як лазня натопиться, всі вікна й двері відкриваються для того, щоб дим вийшов назовні і повітря в парній стало свіжим.

Звичайно, ніхто не починав паритися до тих пір, поки весь дим не вивітриться, інакше в такій лазні запросто можна було угоріти. Провітривши баньку, її треба підготувати до того, щоб можна було в ній паритися. Для цього лазню «опарюють»: спеціальним скребком проводять по стінах, змивають зайву кіптява, обливши стіни гарячою водою із ряжки, і тільки після цих маніпуляцій «піддають пари», плеснув води на кам'янку. Ось цей спосіб паритися і отримав назву «чорного». Він є найбільш давнім і бере свій початок, образно кажучи, в руській печі.

Адже ще задовго до того як з'явилися лазні, русичі парилися в печах. Як це відбувалося? Досить нехитро, але проте дуже дотепно. Використовувалася абсолютно чудова властивість руської грубки зберігати жар ще довго після того, як була приготовлена їжа або випечені хліби. Прибравши з жерла печі кіптяву і золу, намагалися вимити стіни, на піддон настилали солому, там же ставили діжечку з водою і клали віник. Далі була потрібна допомога: той, хто париться першим, сідав на лопату або навіть на звичайну дошку, а помічник обережно всував його в жерло. Заслінка печі щільно закривалася, і людина починала паритися. Побризкавши водою на стінки печі, отримували зовсім чудовий запашний пар із запахом щойно спеченого хліба.

Коли парильник хотів вибратися з печі, він стукав по заслінці, і його виймали з печі таким же способом, яким поміщали туди. Взагалі цей процес дуже нагадував печення хліба: немов коровай, «ставили» людину в піч, а коли вона «підрум'янювалася» від жару, швидко виймали. Напарившись, людина обливалася холодною водою, а якщо поблизу була річка, то бігла й поринала в річку. Найімовірніше, купання з гарячою водою були не дуже поширеними, набагато частіше просто парилися, чергуючи це з холодними обливаннями. А от голову мили дуже дивно (у сучасному уявленні).

Для миття волосся спочатку використовувалася деревна зола! Вірніше, не сама зола, а так званий луг, який виготовляли з золи. Тільки потім стали мити голову яйцем, саме цей стародавній спосіб зберігся до наших днів. І зараз багато красунь, бажаючи зберегти красу і блиск волосся, по-старому миють їх яйцем. Чи це не найкраще підтвердження мудрості наших предків, коли сучасна людина продумано відмовляється від модних патентованих косметичних засобів, віддаючи перевагу засобам народним, випробуваним століттями!

Якщо ми захочемо простежити весь «шлях» розвитку руської лазні, то буде він ось яким: спочатку – руська піч, в якій могли паритися після приготування їжі та печення хлібів. Потім тісне пічне гирло «розширилося» до розмірів землянки, яка опалювалася по-чорному. Кам'янки як такої ще не з'явилося, замість неї в центрі землянки громадилася купа каміння, на яку і плескали воду. Дим виходив не тільки через вхідний отвір землянки, а й через щілини в даху. Потім тісна й низенька землянка «підросла», ставши невеликим будиночком, наполовину укопаним в землю. Такі чорні лазні опалювалися печами і в них вже була окрема кам'янка і кілька полків. І тільки вже після цього русичі стали оснащувати свої чорні лазні грубними трубами, щоб дим не накопичувався в парильні, а виходив назовні. Так з'явилися лазні білі, – спочатку дерев'яні, а потім й кам'яні.

Але з появою білої лазні чорна лазня не здала своїх позицій – вони стали існувати одночасно. І донині в багатьох селах можна зустріти лазні, які топляться як по-білому, так і по-чорному. Московіяни завжди були досить демократичні й тому намагалися враховувати інтереси всіх мешканців містечка, села чи міста, будуючи лазні двох типів. Адже досі є люди, яким лазня, топлена по-чорному, подобається набагато більше. Вони стверджують, що пар в чорній лазні більш запашний і корисний, ніж у білій, тому що тільки в лазні, топленій старовинним способом, зберігається особливе, якесь древнє відчуття домашнього затишку й тепла.

Напевно, саме ці почуття відчували первісні мисливці, що повернулися з полювання: всі тяготи позаду і нарешті можна розслабитися та відпочити, насолоджуючись спокоєм. А сучасній людині, яку цивілізація позбавила від суворої необхідності боротися з дикими звірами та зі стихією за своє існування, іноді буває просто необхідно відчути себе древнім мисливцем і воїном, здатним до важкої фізичної праці. Адже ніде правди діти, наші сучасники-чоловіки стали більш зніженими порівняно зі своїми мужніми предками.

А чорна банька своїми первісними відчуттями, мабуть, будить у них якусь родову, генетичну пам'ять, яка як би повертає їх в ті суворі часи. І це так здорово! Ненадовго відчувши себе воїном, чоловік намагається зберегти в собі це почуття: коли він знає, що від його хоробрості та рішучості багато залежить, він веде себе зовсім по-іншому. Він і справді стає більш мужнім, в ньому з'являється якесь особлива спокійна гідність, та брутальність, яка поступово втрачається у нашому рафінованому, цивілізованому суспільстві. Це точно. Перевірено на практиці!

Взагалі-то це, звичайно ж, не наукова теорія – щодо генетичної пам'яті, яку «будить» спекотна руська банька, топлена чорним способом. Але ж з ними (з чоловіками, в сенсі) і справді щось відбувається, адже вони якимись іншими виходять з руської лазні! Хочете перевірити – їдьте в яке-небудь глухе сільце, в якому ще збереглася старовинна чорна лазня. Гарантовано, що Ваш цивілізований супутник, найбільш «кровожерливим» вчинком якого була роблення м'ясного філе, купленого Вами в супермаркеті, після відвідування чорної лазні виявить гаряче бажання відправитися на полювання. Ви просто будете до глибини душі здивовані змінами, що відбулися.

А крім того, після такої лазні і з тілом щось відбувається: воно стає більш слухняним, гнучкість і грація якісь майже звірині з'являються, та й весь організм років на десять молодшає! Дивно! А медики знайшли наукове пояснення «цілющим» властивостям чорної лазні: виявляється, дим містить особливі антисептичні речовини, що знищують хвороботворні бактерії та мікроби. Ось чому чорна лазня така корисна.


Звичайно, зараз не у кожного є така можливість – на собі випробувати дію чорної лазні, та й не кожен може її витримати. Що гріха таїти, з незвички в чорній лазні й угоріти недовго, тим більше якщо людина до цього взагалі ніколи не парилася в лазні! Але будь-якому під силу паритися у білій баньці: це і приємно, і не менш корисно.

Споконвічна руська біла лазня з боку виглядала непоказно. Дерев'яна хатинка стояла наполовину врослою в землю.

Це заважало вітрам продувати лазню, тим самим швидко її охолоджувати. Крім цього, таке «приземлене» розташування лазні було дуже зручно для правильного розміщення печі та димаря. На відміну від чорної лазні над цією височіла димова труба. Приміщення лазні ділилося на дві частини. Передбанник (менша частина) влаштовувався за традицією просто, але з урахуванням потреб. Безпосередньо лазня, або парна, займала більшу частину. Основною її пам'яткою була піч з димарем.

Піч – серце лазні – мала кілька рівнів. Самим нижнім рівнем була невелика виїмка – піддувало. Над ним розташовувалася піч. Від печі в стіні тяглися димоходи. А на печі знаходився шар каміння. Діжка з водою поруч з піччю дозволяла за необхідністю додавати пар. Така конструкція печі забезпечувала гарну «тягу» при горінні, а також вентиляцію для банного приміщення. Дуже часто з цієї причини парні в білій бані були без вікон.

Повітря в такій лазні завжди насичено киснем. Воно не менш спекотне, ніж у лазні, яка топиться по-чорному, але не таке пекуче та терпке. У такій лазні у повітрі практично не відчуваються продукти горіння, а панують тільки аромати дерева, віника і лікувальних відварів.

Не викликає сумнівів той факт, що без лазні, яка топиться по-білому, не обійтися тим, хто відчуває через які-небудь хвороби труднощі з диханням. Чистий ароматний пар такої лазні діє на легені очищувально. Дихання в ароматній бані подібно інгаляції. Такі лазні і стали прототипами сучасних лазень, які успадкували від традиційних руських лазень їх лікувальну силу. Серед шанувальників лазні дуже багато творчих й винахідливих людей, які використовують свої знання для того, щоб максимально наблизити давню конструкцію лазні до сучасних умов. А це дуже актуально, адже все частіше люди користуються не лазнею, а ванною або душем.

У більшості людей зараз мало можливості мати свою дерев'яну лазню. Але держава надає підтримку при будівництві загальних лазень. На багатьох підприємствах, при стадіонах і в будинках відпочинку є першокласні лазні. Вони обшиті деревом і дають прекрасний пар. Нерідко під лазні обладнуються будівлі, які спочатку не призначалися для цих цілей.

Існують лазні в підвальних приміщеннях, кам'яних будівлях. У таких випадках дещо важче добитися справжнього незаперечного пару, особливо якщо стіни лазні викладені кахельною плиткою. Крім цього, в громадських лазнях зазвичай збирається багато людей.

Випаровування від безлічі розпалених тіл впливає на вологість повітря. Бані з підвищеною вологістю переносяться людиною складніше, ніж сухі лазні. Температура в них не велика. Звичайно, парний ефект в таких лазнях залишається сильним, але шкірі важче очищатися й «дихати». Часто зустрічаються громадські лазні, в яких немає кам'янки, а пара надходить у парну по трубі з підсобного приміщення, де топиться піч. Технічна доставка пара в парну – дітище цивілізації. Вона хороша тим, що рухом вентиля Ви можете зменшити або збільшити подачу пари.

Багато людей дуже люблять баню, але громадські лазні не приносять їм бажаного задоволення. Таким людям не варто розлучатися зі своєю мрією про власну лазню. Спробуйте знайти вихід: спорудити лазню, виходячи зі своїх коштів і територіальних можливостей. Уми багатьох інженерів займала конструкція сучасної лазні. Так і з'явилися варіанти пристрою лазні в умовах міської ванної кімнати. При певному старанні і майстерності виконання лазня в міській квартирі може бути прекрасної якості. По-перше, Вам варто подумати про обшивку стін у ванній кімнаті. Для цього можна пристосувати березові дошки.

Збийте з дошок змінні щитки. Таким чином, Ви зможете перетворювати ванну кімнати в лазню, «одягнувши» стіни в ароматне дерево. По-друге, змайструєте дерев'яну полицю і вмонтуйте її в стіну над ванною. Ви можете зробити полицю змінною або складною.

Без кам'янки в справжній лазні не обійтися. У міській квартирі це теж можна влаштувати. Встановіть міні-електропіч на одному рівні з полком. У металевий посуд покладіть потрібну кількість круглих каменів і поставте на електропіч. Тепло від печі, що нагрілася, впливає на каміння. Збризкуючи розжарені камені водою, Ви отримаєте справжній пар.

У випадку з міні-електропіччю Вам слід бути особливо уважним і обережним.


При організації такої лазні стежте за безпекою та справністю електропроводки та розетки. «Оголений» контакт при зіткненні з водою може стати причиною замикання і навіть пожежі. Штепсельні розетки і вимикачі абсолютно не підходять для такої лазні. Вони надто небезпечні. Для того щоб уникнути серйозних проблем під час проектування і будівництва лазні, звертайтеся до послуг фахівців протипожежної служби.

Повітрю міської лазні можна надати запашний і цілющий аромат рослин, якщо помістити у стелі букет трав. Ви також можете залити відвар трав у ванну.

Цілющий аромат, піднімаючись, буде впливати на Ваше тіло і полегшувати дихання. Ще один спосіб попаритися в міській ванній кімнаті досить простий, але ефективний при деяких захворюваннях опорно-рухового апарату або при бажанні позбутися зайвої ваги. Для цього Вам будуть потрібні дві дерев'яні рами. Вони повинні бути збиті «решіткою». Одна з них послужить лежанкою. Друга буде виконувати функцію спинки сидіння. Рами повинні повторювати форму ванни і міцно закріплюватися в ній. У ванну наберіть невелику кількість гарячої води – приблизно 5-6 літрів. Раму, зроблену «решіткою», закріпіть на відстані 20-25 см від води.

На цій рамі і розміщується бажаючий попаритися. Під спину й голову встановлюється друга рама. Таким чином людина знаходиться над водою, яка парить. На завершення цієї банної конструкції Вам потрібно накрити ванну товстим полотном. Зробіть це ретельно, так, щоб не було витоку пари. Таким чином, тільки голова не париться в такій екстравагантній бані.

Пар в замкнутому просторі ванни досить терпка, і це підсилює цілющий вплив лазні на Ваше тіло. Запропонована конструкція достатня економна. Звичайно, зі справжньою лазнею вона не зрівняється, але все ж дещо!

Справжня руська лазня зараз велика розкіш. Розтоплювати піч дровами або вугіллям бажаючих залишилося мало. До того ж більшість людей має лазню на дачі. Тому часу на «лазневі приготування» у них небагато. Прискорити процес нагрівання лазні можна за допомогою нових технологій. Можливо, саме через те, що більшість лазень зараз працюють на електриці або на газі, попаритися в лазні, натопленій по-чорному, вдається тільки в селах. Там ще живі традиції і знання, що «чорна» лазня миє по-білому.

Дачні баньки – теж непоганий вихід із «банної» кризи. Баня на дачі може бути зовсім крихітною, розрахованою на те, що в ній будуть паритися 2-3 людини. Заможні люди можуть дозволити собі грандіозну банну споруду з кімнатою відпочинку, басейном, душовою та ін. Ви можете побудувати окремий банний будиночок або розмістити баню під одним дахом з дачею. Матеріал для будівництва лазні Ви можете використовувати будь-який, виходячи з власних міркувань з цього приводу. Деревом досить обшити парну, і тоді аромат дерева стане духом Вашої лазні.

Так само Ви зможете уникнути проблем з підвищеною вологістю повітря. Невелика лазня будується в руських традиціях: передбанник і парна. Більш розширений варіант лазні включає в себе більшу кількість приміщень, перше з яких – це передпокій. У цій кімнаті знімають вуличне взуття та верхній одяг. Наступна кімната – передбанник, або роздягальня. Тут людина звільняється від натільної білизни. З передбанника шлях один – у лазню безпосередньо. У деяких випадках вона влаштовується з урахуванням всіх банних пристрастей господаря. У центральному залі такої лазні середня температура і незначний пар. Стоять лавки або лежанки. У цій кімнаті можна помитися. Масаж теж краще робити тут, тому що температура повітря тут дуже підходяща для цієї процедури.

Звідси можна потрапити в кабіну сухого жару й пари. Парильня обігрівається гарячим повітрям, воно надходить по трубах і регулюється вентилем. Крім цього, в парильні стоїть кам'янка, яка нагрівається за допомогою електропечі, так що при бажанні завжди можна піддати парку. Чудова руська традиція – занурюватися після лазні в холодну воду – реалізується і в сучасному варіанті лазні. По можливості можна влаштувати при лазні басейн. Його конструкція повинна дозволяти Вам часто міняти воду в басейні.

Також він повинен мати систему підігріву – це допоможе Вам створити потрібну температуру води в басейні. Крім басейну або замість нього Вам слід побудувати при лазні душ. Для нього спорудіть спеціальну душову кабінку з подачею холодної й гарячої води. Дуже зручно в душі користуватися краном-змішувачем, який дозволяє приймати душ з водою потрібної температури.

Кімната відпочинку є місцем приємного проведення часу після лазні. Устрій цієї кімнати залишається пріоритетом господаря. Без чого Ви не уявляєте собі відпочинку після лазні? Телевізор, холодильник з пивом, самовар, диван і багато іншого може опинитися в кімнаті відпочинку за Вашим бажанням. Час не залишив лазню без технічних змін. Властивості лазні залишаються колишніми, а сама конструкція змінюється, в деталях пристосовуючись до нового часу. Це стосується не тільки маси зручностей, якими сучасна людина звикла себе оточувати. Зміни відбулися і з піччю. Не всі прагнуть зробити процес нагріву лазні газовим або електричним. Залишилися й ті прихильники попаритися, які віддають перевагу печі.

Сучасний варіант банної печі ускладнився за рахунок деталей. Топка обов'язково має піддувало, що дозволяє легко прибирати з печі попіл. Піддувало стало значно довшим, ніж було раніше. Воно забезпечує також тягу, без якої вогонь у печі був би слабкішим. Камери з камінням, які служать для отримання жару, захищені шаром піску.

Пісок оберігає камені від швидкого охолодження, зменшує втрату тепла. Будова димоходу лазні дуже схожа на кімнатну конструкцію димаря. Різниця лише в тому, що виїмка димоходу над самою піччю робиться ширшою і заповнюється камінням. Чим більше каменів, тим жаркіше парити буде банька.

Піч здавна клали майстри-пічники. І зараз такі фахівці не перевелися. Тому, якщо Ви не зараховуєте себе до майстрів пічної справи, зверніться за допомогою до людини, що знає цю тонку справу. Часом незнання точної технології будівництва лазні призводить зовсім не до тих результатів, які очікувалися. Так що, відбудовуючи баньку на своїй дачній ділянці, треба постаратися передбачити всі несподіванки і не фантазувати з технологією будівництва, а чітко дотримуватися інструкцій фахівців і завжди пам'ятати народну мудрість:


Зате вже відбудувавши баньку, можна буде зі спокійною совістю збирати лазневі приналежності й топити її більш жаркіше, як кажуть, «під перший захід».