Утеплюємо будинок

Розпочинаючи будівництво, власникові майбутнього котеджу варто продумати не лише архітектурний вигляд і планування свого будинку, але й прорахувати можливі витрати, пов’язані з експлуатацією будинку особливо витрати на опалення.



Протягом останніх десятиліть у приміській зоні найчастіше будували каркасні будиночки й котеджі з цегляними стінами товщиною не більше ніж дві цегли. Низький рівень теплозахисту таких будинків змушував власників витрачати на опалення значні кошти або відмовлятися від проживання за містом у холодну пору року.

Пристрій надійного теплозахисту дозволяє  заощаджувати до 50% енергії, що затрачається на опалення. Тому доцільність вкладення коштів в утеплення будинку безсумнівна, або ж власникові доведеться опалювати не лише свій будинок, але й вулицю.      

Стіни, покрівля та вікна нази­ваються зовнішніми огороджувальними конструкціями будинку, оскільки вони захищають житло від різних атмосферних впливів - низьких температур, вологи, вітру, сонячної радіації. При утворенні різниці темпера­тур між внутрішньою і зовніш­ньою поверхнями конструкції, у матеріалі конструкції виникає тепловий потік, спрямований на зниження температури. При цьому конструкція чинить біль­ший або менший опір теплово­му потоку. Конструкції з великим опором мають кращий теплоза­хист.

Теплозахисні властивості стіни залежать від її товщини та коефіцієнта теплопровідності матеріалу, із якого вона збудо­вана. Якщо стіна складається з декількох шарів (наприклад, цегла-утеплювач-цегла), то її термічний опір буде залежати від товщини та коефіцієнта теп­лопровідності матеріалу кожно­го шару.

Теплозахисні власти­вості огороджувальних конст­рукцій залежать від вологості матеріалу. Більшість будівель­них матеріалів має дрібні пори, що в сухому стані заповнені по­вітрям. При підвищенні воло­гості пори заповнюються воло­гою, коефіцієнт теплопровід­ності якої у 20 разів більший ніж у повітря, що призводить до різкого зниження теплоізоляц­ійних характеристик матеріалів і конструкцій. Тому в процесі проектування й будівництва не­обхідно вжити заходи, що перешкоджають зволоженню кон­струкцій атмосферними опада­ми, ґрунтовими водами і вологою, яка утвориться в резуль­таті конденсації водяної пари.

При експлуатації будинків, у результаті впливу внутрішньо­го і зовнішнього середовища на огороджувальні конструкції, ма­теріали не є у цілком сухому стані, а мають трохи підвищену вологість. Це призводить до збільшення коефіцієнта тепло­провідності матеріалів і знижен­ня їх теплоізоляційних власти­востей. Тому при оцінці тепло­захисних характеристик конструкцій необхідно враховувати  реальне значення коефіцієнта теплопровідності в умовах екс­плуатації, а не в сухому стані.

Як відомо, вміст вологи у теплому внутрішньому повітрі вищий ніж у холодному зовнішньому. Тому дифузія водяної пари через тов­щину конструкції завжди прохо­дить із теплого приміщення у хо­лодне. Якщо із зовнішнього боку огороджувальної конструкції є щільний матеріал, що погано пропускає пару, то частина вологи, не маючи можливості вийти назовні, буде накопичу­ватися у конструкції, а якщо ма­теріал, що не перешкоджає ди­фузії пари води, то вся волога буде легко віддалятися від конструкції.

При проектуванні котеджу необхідно враховувати й те, що одношарові стіни тов­щиною 400 - 650 мм із цегли, керамічного каменю, дрібних блоків із пористого бетону або керамзитобетону забезпечують порівняно невисокий рівень теплозахисту (приблизно у З рази менший ніж необхідно). Високі теплоізоляційні характе­ристики, що відповідають су­часним вимогам, мають триша­рові огороджувальні конструкції, що складаються з внутрішньої та зовнішньої стінок із цегли або блоків, між якими містить­ся шар теплоізоляційного ма­теріалу. Внутрішня і зовнішня стінки з'єднані арматурними стержнями або каркасами, що покладені у горизонтальні шви кладки, забезпечують міцність конструкції, а внутрішній (утеп­лювальний) шар - необхідні теп­лозахисні параметри.

Товщину утеплювального шару вибира­ють залежно від кліматичних умов і виду утеплювача. Через неоднорідну структуру триша­рової стіни і застосування ма­теріалів із різними теплозахисними й пароізоляційними ха­рактеристиками, у товщині кон­струкції може утворюватися конденсат, що знижує її теплоізоляційні властивості. Тому при зведенні тришарових стін варто передбачити захист від зволоження.

Для зведення три­шарових кам'яних стін можна застосову­вати звичайну глиняну, силікатну і порожнисту цеглу, а також  керамічний камінь, керамзитобетонні блоки та блоки з пористого бетону. Як утеплювач використовують плити з міне­ральної вати на ос­нові базальтового волокна, плити зі скловати та інші тепло­ізоляційні матеріали. Товщина утеплювального шару залежить від матеріалу стіни, її товщини і виду утеплювача.

Увага! Якщо внутрішня стіна з пористого бетону, не слід вико­ристовувати для зведення зовнішньої стіни керамзитобетонні блоки, оскільки це призведе до зволоження утеплювача. Шлако­бетонні блоки інтенсивно вби­рають вологу і дуже повільно висихають, тому їх краще не за­стосовувати.

 Силікатну цеглу можна використовувати як бу­дівельний матеріал для стін, але при наявності надійної го­ризонтальної гідроізоляції бу­динку. Таку цеглу не можна зас­тосовувати для кладки цоколя, фундаментів і стін приміщень із підвищеною вологістю (басей­ни, лазні тощо).

Внутрішні й зовнішні стінки тришарових огороджувальних конструкцій з'єднують спеціальними зв'яз­ками. Переважно для цього ви­користовують штирі з армату­ри діаметром не менше як 6 мм, металеві скоби, а також склоп­ластикові з'єднання.

Металеві закладні деталі повинні бути з нержавіючої сталі або мати ан­тикорозійне покриття. Гнучкі з'єднання укладають у шви кладки на глибину 60 - 80 мм на відстані 600 мм один від одного по вертикалі і 500 - 1000 мм по горизонталі з розрахунку 0,6 -1,2 см з'єднання на 1м.

 Щоб за­хистити огороджувальну конст­рукцію від зволоження капіляр­ною ґрунтовою вологою, обо­в'язково роблять горизонталь­ну гідроізоляцію вище рівня землі на 150 ... 200 мм. Для цьо­го горизонтальну поверхню фундаменту вирівнюють цементним розчином, на який уклада­ють гідроізоляційний матеріал.

Як гідроізоляцію найкраще використовувати вологозахисну поліетиленову мембрану ОРС фірми "Монарфлекс", а також традиційні бітумні матеріали: руберойд, гідроізол, гідросклоізол, бікрост, бікроеласт, ірмаст. Горизонтальну гідроізоляцію роблять на всю товщину стіни. Для захисту утеплювача від зво­ложення передбачають фартух із гідроізоляційного матеріалу.

Якщо частина стрічкового фундаменту (цоколь) ширша ніж зовнішня стіна, то цю частину цоколя захищають від вологи, що виступає над землею, сплавом з оцинкованої сталі. У будинках із тришаровими стінами балки й плити перекриття мають спиратися на внутрішню частину конструкції, не заходити на товщину утеплювача і не створювати "містків холоду".

Найчастіше тепло "тікає" через ділянку зовнішньої стіни, що знаходиться за опалювальним  приладом. Тому доцільно утеплити радіаторну нішу з боку приміщення. Найбільший ефект  дасть встановлення у ніші теплоізоляційної пластини, покритої блискучою алюмінієвою  фольгою. Між блискучою поверхнею фольги й радіатором  передбачають повітряний зазор товщиною 25 мм.

Якщо ширина зазору між стіною й радіатором недостатня для монта­жу утеплювача, можна обмежи­тися пристроєм на внутрішній поверхні радіаторної ніші відображального екрана з фольги або  пароізоляційного матеріалу з блискучою поверхнею. Для  цього підійде, скажімо, паронепроникний матеріал "Polykraft" датської фірми "Монарфлекс". Він захистить утеплювач від зволоження водяною парою, що  міститься в атмосфері приміщення, а його блискуча повер­хня стане перешкодою для по­току інфрачервоного випромі­нювання.

Не слід встановлюва­ти опалювальний прилад упри­тул до стіни або безпосеред­ньо на підлогу. Необхідно передбачити повітряний зазор між радіатором і стіною не менше як 25 мм, основою приладу і підлогою - 40 мм, верх­ньою поверхнею радіатора й дошкою підвіконня - 50 мм.

Як утеплювач дерев'яних стін використовують плити з міне­ральної вати на основі базальтового волокна або плити зі скловати, які укладають у прос­тір між стійками. Стійки карка­са встановлюють на нижню об­в'язку з кроком 600 мм. Зов­нішній бік утеплювача необхідно захистити від вітру за допомогою рулонного паропроникного гідроізоляційного матеріалу (склополотно або стіновий "Тайвек").

З внутрішнього боку утеплювач треба захистити від зволоження пароізоляційним матеріалом (поліетиленовою плівкою). Найкращого ефекту можна досягти використовуючи фольгований пароізоляційний матеріал "Polykraft".  Завдяки шару блискучої алюмінієвої фольги матеріал не лише перешкоджає проникненню пари води в утеплювач, але і відбиває усередину приміщення частину теплового потоку, що проходить через стіну назовні. Внутріш­ню поверхню стіни обшивають гіпсокартонними листами або вагонкою.

У дерев'яних будин­ках з колод, бруса та в каркас­них будиночках горизонтальну гідроізоляцію треба виконува­ти дуже старанно. Для цього між цоколем і каркасною сті­ною роблять гідроізоляцію - мембрану DРС, гідросклоізол, руберойд, бікроеласт.

Якщо товщина цоколя більша від тов­щини стіни, для відведення во­логи передбачають сплав з оцинкованої сталі. Його уклада­ють на дерев'яну дошку товщи­ною 25 мм. Дошку спирають на бруски, покладені на цоколь по­верх гідроізоляції з кроком 500 - 600 мм. Щоб уникнути зволо­ження утеплювача у тришаро­вих стінах можна зробити по­вітряний прошарок товщиною 60 мм.

Щоб захистити утеплю­вач від продування, установ­люють вітрозахисний паропроникний матеріал - склопо­лотно або стіновий "Тайвек" на "холодній" поверхні утеплюва­ча з боку повітряного прошар­ку. Можна застосовувати готові утеплювальні плити. Для вен­тиляції повітряного прошарку роблять спеціальні продухи в нижній і верхній частині стіни.

Площа вентиляційних отворів становить 75 см з розрахунку на кожні 20 м поверхні стіни. Для створення отворів можна використовувати порожнисту цеглу, покладену на ребро та­ким чином, щоб повітряний прошарок з'єднувався із зовнішнім повітрям, або не всі вертикальні шви в нижньому ряді кладки були заповнені це­ментним розчином.

 Рекламно-інформаційний тижневик:

"Буд ЕКСПЕРТ"